ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ

Волокна соматичної нервової системи розгалужуються у шкірі, підшкірній клітковині, м'язах, зв'язках, кістках, суглобах. Нерво­ві закінчення цих волокон служать для сприйняття різних подраз­нень з навколишнього середовища. Залежно від топографії нерво­вих закінчень розрізняють поверхневу чутливість (шкіра та сли­зові оболонки) і глибоку (м'язи, зв'язки, кістки і суглоби).

Поверхневу чутливість досліджують з урахуванням того, що в шкірі і слизових оболонках знаходиться багато спеціалізованих нервових закінчень, здатних сприймати больові, тактильні, тем­пературні подразнення із зовнішнього середовища. Співвідношен­ня кількості больових, тактильних, холодових і теплових рецеп­торів на 1 см2 шкіри становить у середньому 100: 10:6: 1. Роз­різняють тактильну, больову і температурну поверхневу чутли­вість.

Тактильну чутливість досліджують доторканням яким-небудь предметом до кінчиків волосся холки, спини, черевних стінок. Здо-


рові тварини у відповідь на такі подразнення обмахуються хвос­том, рухають шкіру, оглядаються. Точніші дані про стан тактиль­ної чутливості одержують за допомогою приладів І. П. Шаптала, якими можна дозувати силу подразнення і ураховувати час виник­нення відповідної реакції тварини на це подразнення. При пато­логічних процесах відмічають підвищення (тастгіпересте-з і ю), особливо при губчастій енцефалопатії корів, тешенській хво­робі, зниження (тастгіпоестезію) або повну втрату (т а с т -анестезію) тактильної чутливості.

Больову чутливість визначають поколюванням шкіри голкою, попередньо закривши тварині очі. Сила поколювання на різних ділянках повинна бути однаковою. Однак ця методика не ураховує силу подразнення і час виникнення відповідної реакції. Дані недоліки усуваються при нанесенні больових подразнень здавлюванням окремих ділянок шкіри приладами І. П. Шаптала. Больова чутливість залежить від вищої нервової діяльності. Поріг чутливості у коней збудливого типу характеризується тим, що від­повідна реакція на подразнення з силою до 1 кг виникає зразу (через 0,1—0,2 с). У тварин сильного врівноваженого рухливого типу вона настає через 0,6 с при тиску силою до 10 кг, а у мало-збудливих — через 1 с і більше при нанесенні подразнення силою понад 10 кг. У однієї і тієї ж тварини на різних ділянках шкіри больова чутливість неоднакова. Найменше вона розвинена на кру­пі, тоді як на ділянках із тонкою шкірою больова чутливість дося­гає високого ступеня розвитку. При патології можливі підвищення (гіпералгезія), зниження (гіпоалгезія) і втрата (анал­гезія) больової чутливості.

Температурну чутливість визначають прикладанням до шкіри металічних пластинок, нагрітих до певної температури, або посудин (пробірок) з холодною і гарячою водою. При прикла­данні гарячого або холодного подразника реакція настає тоді, коли подразник діє дуже сильно, й тому буває важко-диференцію­вати больову реакцію від температурної. Найбільш чутливо на температуру реагують внутрішня поверхня стегна і шкіра в ділян­ці черева. Може спостерігатися підвищення (термогіперес-тезія), зниження (термогіпоестезія) або втрата (тер-моанестезія) температурної чутливості.



Різні патологічні процеси можуть супроводжуватися одночас­но змінами усіх видів шкірної чутливості: больової, тактильної, температурної. Підвищення їх називають гіперестезією, зниження — гіпоестезією і повну відсутність — анесте­зією. Лише в тих випадках, коли нервові волокна, що проводять різні види імпульсів, проходять відокремлено, можуть спостеріга­тися ізольовані порушення лише тактильної, больової або темпе­ратурної чутливості.

У деяких випадках виникають своєрідні форми гіперестезії, які


одержали назву парестезій. Виникають вони у тих випадках, коли по ходу нервового провідника діє сильне подразнення, яке безперервно надсилає імпульси в центральну нервову систему. Тварина постійно лиже, тре і навіть розгризає уражені тканини . (хвороба Ауєскі, сказ, поліневрити, самопогризання у хутрових звірів).

Розлади шкірної чутливості можуть охоплювати всю поверхню тіла або обмежені її ділянки. У зв'язку з цим усі порушення шкір­ної чутливості поділяють на загальні, сегментарні та місцеві.

Загальні гіперестезії пов'язані з патологічним подразненням рецепторів чутливих нервових волокон отрутами, токсичними речо­винами, а також з ураженням чутливих центрів кори головного мозку внаслідок запалення, здавлювання.

Сегментарні розлади чутливості спостерігаються при вогнище­вих ураженнях кори мозку, що супроводжується втратою чутли­вості і рухової функції на протилежному боці тіла, включаючи й однойменну половину голови (геміанестезія). Ураження дов­гастого мозку характеризується порушенням чутливості на одно­йменній половині голови і протилежному боці тіла. Поперекове ушкодження спинного мозку викликає повну втрату усіх видів чутливості з обох боків тіла тварини нижче місця ураження. По­шкодження корінців спинного мозку супроводжується втратою усіх видів чутливості відповідного сегмента тіла.



Місцеві розлади чутливості виникають при ураженні окремих нервів. Гіперестезія супроводжується наявністю у тварини больо­вих відчуттів. Розрізняють місцеві, проекційні, ірадіюючі та від­биті болі.

Місцеві болі сконцентровані лише в ділянці подразнен­ня. Наприклад, біль при абсцесі. Проекційні болі відчуваю­ться не лише в місці подразнення, айв ділянці чутливої іннерва­ції нервового провідника. Запалення серединного нерва викликає біль у місці ураження і на великій від нього відстані — на тильній поверхні кінцівки. Біль проектується у даному випадку із стовбу­ра нерва на його периферію.

Ірадіюючі болі виникають у випадку передачі подраз­нення з однієї вітки чутливого нерва на іншу цього ж нерва. Такі болі можуть виникати при ураженнях трійчастого нерва. ' Відображені (відбиті) болі — це такі, які переходять з однієї нервової системи на іншу (з вегетативної на соматичну). Цей процес називають вісцеросенсорним рефлексом. Прикладом відображених болей може служити гіпералгезія шкіри заднього схилу холки у корів при травматичному ретикуліті. На цьому ж принципі виникають зони гіпералгезії — підвищення бо­льової чутливості шкіри при патології внутрішніх органів (зони Захар'їна, Хеда, Роже).

В основі зон гіпералгезії лежить вісцеросенсорний рефлекс,


який забезпечує двобічну передачу імпульсів з внутрішніх органів на шкіру і з шкіри на внутрішні органи. Це досягається через тісний анатомічний зв'язок вегетативної нервової системи з сома­тичною.

Вегетативна нервова система (симпатичний відділ) утворює в організмі ряд сплетінь, вузлів, які іннервують певні внутрішні органи. Від переднього сонячного сплетіння ідуть волокна до шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, печінки та селезінки, при патології яких у коня виникає зона гіпералгезії на шкірі нижньої частини грудної клітки (краще справа) між 5-м і 10-м ребрами. Болі з боку шлунка краще відображаються на шкі­ру заднього схилу холки.

Підвищену больову чутливість при ураженні тонкого відділу кишечника, сліпої кишки і нижнього коліна великої ободової киш­ки (іннервує заднє сонячне сплетіння) знаходять дещо нижче се­редини грудної стінки між 11-м і 13-м ребрами, при цьому сліпа кишка відбиває болі краще на правий бік, а інші — на лівий.

Зона гіпералгезії верхнього коліна великої ободової кишки з тазовим згином і шлункоподібним розширенням (іннервується переднім брижовим сплетінням) у коня знаходиться справ-а між 13-м і 15-м ребрами в середній частині грудної стінки.

У середній частині пахів виникає зона гіпералгезії при патоло­гії малої ободової і прямої кишок (іннервує заднє брижове спле­тіння).

Нирки, наднирники і аорта мають нервові зв'язки з нирково-аортальним сплетінням, від якого болі передаються на середню части­ну реберної стінки між 16-м і 18-м ребрами.

У ділянці, де поперек переходить у крижовий відділ, знаходять зону гіпералгезії сечового міхура, матки, яєчників і сім'яників (іннервує та­зове сплетіння).

У великої рогатої худоби відома лише одна зона гіпералгезії — зад­ній схил холки (захворювання сіт­ки). Здорові тварини при дослі­дженні зон гіпералгезії не виявля­ють ніякої реакції. При патології таке дослідження супроводжується занепокоєнням тварини.

69. Схрещування передніх кінцівок у коро­ви при гіперестезії внутрішнього боку лівої кінцівки (за Dirksen G., 1990)


До глибокої (пропріоцептивної) чутливостівідносять чутливість м'язів, кісток, зв'язок, сухожиль, суглобів. Сигнали від цих утво­рень проводяться постійно, як і імпульси від шкірних рецепторів, у кору головного мозку. Але ці імпульси проводяться іншими во­локнами дорсальних корінців і в спинному мозку ідуть в пучках Голля і Бурдаха. В мозку створюється уявлення про положення тіла в просторі під час руху тварини і в спокої. Кращим методом дослідження глибокої чутливості є спостереження за твариною, облік тих рухів, які вона здійснює в звичній обстановці. Крім того, тварині надають незвичні пози: перехрещують грудні кінців­ки, виставляють ногу вбік або далеко вперед тощо. Здорові тва­рини зразу ж приймають природну позу, а при ураженнях стовбу­ра мозку, дорсальних корінців його, зорового горба і тім'яної частини кори головного мозку такі положення в просторі довго утримуються твариною (рис. 69). При оцінці відповідних реакцій необхідно враховувати голод і втому тварини, які гальмують гли­боку чутливість і тим самим сприяють тривалому збереженню зазначених розладів,


6895476243494552.html
6895504149213797.html
    PR.RU™